Віртуальні виставки

«Я бродяга і пристрасно люблю життя…»
08.09 2015 | Прочитано: 194


Всі, хто знав великого російського письменника Олександра Івановича Купріна, були впевнені: йому належало стати капітаном парусного судна, мати справу з піратами, полювати в джунглях на тигрів або блукати по світу в компанії бродяг-золотошукачів. Товаришами Купріна цілком могли бути розбійники – але розбійники благородні, «с особой пьяной мудростью и честной любовью к человеку», як представляла собі письменниця Надія Теффі. По суті, його життя ненабагато відрізнялося від такого опису – своїх «піратів», «тигрів» і «золотошукачів» він знаходив усюди, жадібно вторгаючись в ті сфери життя, куди «пристойній» людині краще не потикатися.

Буян і гульвіса, вибуховий та деколи жорстокий – і тут же майже дитяча сентиментальність у ставленні до людей. Олександр Купрін стверджував, що письменником став випадково. До цього він встиг попрацювати токарем на заводі, суфлером в театрі, продавцем унітазів. Був складачем, столяром, псаломщиком, займався землемірними роботами і зуболікарською справою, вирощував махорку, плавав кочегаром, рибалив і вантажив кавуни. Літав на аероплані, гасив вогонь з пожежною командою, спускався на морське дно ... Кажуть, деякі «подвиги» йому приписували «доброзичливці», але аж надто вони підходили до його суперечливого характеру письменника-бунтаря.

 

Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня 1870 у с. Наровчат Пензенської губернії в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без батька, провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благодійному сирітському пансіоні. У 10 років Купріна віддали у 2-гу московську військову гімназію, реорганізовану незабаром у кадетський корпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. З дитинства Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета. У вісімнадцятирічному віці Купрін вступив до московського Олександрівського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив одну з провідних тем у творчості Купріна.

 

Після закінчення училища Купріна у чині підпоручика було направлено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Подільської губернії (нині Хмельницький). Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого заштатного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці», «До слави», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

Навесні 1893 Купрін їде до Петербурга складати іспит в Академію Генерального штабу. В академію він не потрапив, і, пішовши з армії, їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлетони, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театральні рецензії – такий діапазон газетяра Купріна. За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Життя Купріна в 1895-1900 роках було особливо різноманітне й строкате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить, охоче змінюючи професії, спосіб життя, оточення. Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїздка по Донецькому вугільному басейну навесні 1896 року. Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплюючі і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. До самого Купріна можна віднести слова, що він колись сказав про свого улюбленого письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побутові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем... усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

Всеросійську популярність принесла Купріну повість «Молох» (1896). Назва повісті символічна: головний «герой» твору – завод, що поглинає «двадцять років людського життя в добу», – уподібнюється ідолу Молоху.

Під кінець 1890-х для Купріна-письменника, який здобув популярність – робота в провінційній пресі стала особливо великим тягарем. Побував у Ялті, куди Чехов, як магніт, притягав літераторів, художників, артистів. Там Купрін познайомився з Львом Толстим, артистами Художнього театру, там же відбулася така важлива для Купріна зустріч з Чеховим і Горьким, що визначила на багато років наперед роботу молодого письменника.

У 1901 р. Купрін подарував Чехову «з почуттям великої нерішучості» свою першу збірку «Мініатюри». Під безпосереднім спостереженням Чехова створювалося Купріним оповідання «У цирку» – ця, за висловом Чехова, «вільна, наївна, талановита річ», згодом високо оцінена Львом Толстим. У цьому ж році Купрін переїжджає до Петербурга і працює редактором у белетристичному відділі журналу «Світ Божий», зближується з Максимом Горьким і стає видним учасником «літературної дружини». У травні 1905 у шостій книзі збірника «Знання» з'явилася його повість «Поєдинок» із присвятою Горькому. Того ж року Купрін став очевидцем розстрілу матросів на крейсері «Очаків», допомагав переховувати кількох матросів, які врятувалися із крейсера, написав нарис «Події в Севастополі», через який був вигнаний з міста. У роки першої російської революції Купрін переживає почуття розгубленості перед життям, революція уявляється йому з одного боку неминучою, а з другого – він боїться її («Огидне неуцтво покінчить з красою і наукою...»).

У роки громадянської війни письменник разом із військами, що відступали, опинився в Ямбурзі, а потім через Фінляндію дістався до Парижа. В еміграції він створює повість «Колесо часу», книгу «Купол святого Ісаакія Далматського». Купріна завжди приваблювали герої, які хоча б раз у житті пережили миті «щасливих гармонійних станів», коли в людині поєднуються «розум, сердечне почуття і добрий інстинкт життя». Така гармонія, на його думку, властива насамперед «стихійним душам», людям, якими керують природні, несвідомі, але щирі й добрі пориви.

У написаній за мотивами біблійної «Пісні пісень» царя Соломона «Суламіфь» провідною є та сама думка: лише кохання, всесильне й вічне, зможе вберегти людей від морального виродження. «Багато століть минуло з тих часів. Були і царства і царі, і від них не залишилося й сліду, наче від вітру, що пробіг над пустелею. Були тривалі нещадні війни, після яких імена полководців сяяли в століттях, ніби закривавлені зірки, але час стер навіть саму пам'ять про них. Кохання ж бідної дівчини з виноградника й великого царя ніколи не забудеться, тому що міцне, як смерть, тому що кожна закохана – цариця, тому що кохання прекрасне!» – стверджує письменник.

Проживши близько 20 років у Франції, Купрін так і не зміг адаптуватися за кордоном. І туга за Батьківщиною...

Купріна вона гнітила страшно. Почуттям ностальгії, смутком за минулими молодістю і здоров'ям, силою і надією пройнятий єдиний великий і значний твір, створений Купріним за кордоном, – роман «Юнкера». Твір цей, власне, важко віднести до жанру роману .– він складається з майже документальних спогадів про роки перебування у військовому училищі, дуже світлих і ліричних, забарвлених теплим купрінським гумором. У них «безглузда, мила країна» постає перед нами такою світлою, очищеної від усього неголовного, другорядного....

Мрія Купріна про повернення додому збулася, але, на жаль, занадто пізно. Після двох десятиліть відсутності смертельно хворий Купрін приїхав додому помирати. Купрін Олександр Іванович помер 25 серпня 1938 року, проживши в рідній країні трохи більше року.

 

Про Купріна, його творчість, його біографію і долю написано десятки книг, грунтовних монографій, серйозних наукових праць, спеціальних статей, передмов.

 

Література

Куприн А. И. Собрание сочинений : в 6 т. / А. И. Куприн. – М. : Худож. лит., 1957.

Куприн А. И. Собрание сочинений : в 9 т. / А. И. Куприн ; под общ. ред. Н. Н. Акоповой, Ф. И. Кулешова и др. – М. : Худож. лит., 1971.

Куприн А.  Рассказы и повести / А. Куприн. – М. : Худож. лит., 1977. – 559 с.

Куприн А. И.  Избранные сочинения / А. И. Куприн ; состав. и втуп. ст. О. Михайлова. – М. : Худож. лит., 1985.

Куприн А. И.  Повести и рассказы / А. И. Куприн. – М. : Худож. лит., 1987. – 351 с.

Куприн А. И.  Листригоны : рассказы, очерки, воспоминания / А. И. Куприн ; худ. В. И. Верещак. – Симферополь : Таврия, 1984. – 352 с.

Куприн А. И.  Повести и рассказы / А. И. Куприн. – Львов : Каменяр, 1984. – 423 с.

Куприн А. И.  Сочинения : в 2 т. / А. И. Куприн ; предисл. О. Н. Михайлова. – М. : Худож. лит., 1980. – 351 с.

Купрін О. І. Олеся : повість / О. І. Купрін ; пер. М. П. Лещенко. – К. : Молодь, 1965. – 157 с.

Купрін О. І.  Поєдинок : повість / О. І. Купрін. – К. : Дніпро, 1981. – 320 с.

Афанасьев В. Н. Александр Иванович Куприн / В. Н. Афанасьев. – М. : Худож. лит., 1972. – 173 с.

Берков П. Н. Александр Иванович Куприн / П. Н. Берков. – М., 1956. – 192 с.

Волков А. А. Творчество А. И. Куприна / А. А. Волков. – М. : Худож. лит., 1981. – 360 с.

Гупало С.  Слідами «Олесі» / С. Гупало // Дзеркало тижня. – 2006. – 7-13 жовт. – С. 13.

Киселёв Б. Рассказы о Куприне / Б. Киселёв. – М. : Сов. Писатель, 1964. – 204 с.

Крутикова Л. В. А. И. Куприн / Л. В. Крутикова. – Л. : Просвещение, 1971. – 119 с.

Куліш Л.  Краса Полісся змусила Купріна забути про два чемодани тютюну, які він віз у Степань / Л. Куліш // Провінційна газета. – 2004. – 1 квіт. – С. 15.

Куприна К. А. Куприн – мой отец / К. А. Куприна. – М., 1971. – 256 с.

Куприна-Иорданская М. К. Годы молодости. Воспоминания о А. И. Куприне / М. К. Куприна-Иорданская. – М. : Сов. писатель, 1960. – 240 с.

Ляшенко Т. Олеся, легенда поліських лісів. Слідами купрінської чаклунки / Т. Ляшенко // Вісті Рівненщини. – 1998. – 3 липня. – С. 4.

Миколаєнко І.  Слідами «Олесі» Купріна: [перевидання українською повісті «Олеся» Олександра Купріна рівненською «Просвітою»] / І. Миколаєнко // Вісті Рівненщини. – 2005. – 26 жовт. – С. 4.

Пащук І.  У селі купрінської «Олесі» / І. Пащук // Вільне слово. – 2005. – 22 листоп. – С. 7.

Пінчук М. К. Бурштинове намисто : літератур. драма за повістю О. Купріна «Олеся» / М. К. Пінчук. – Рівне : Азалія, 1994. – 37 с.

Пучкан Л.  «Я знаю, что не в силах разлюбить ее никогда ...» : литератур. вечер, посвященный творчеству А. И. Куприна по трилогии «Гранатовый браслет», «Олеся», «Суламифь» / Л. Пучкан // Зарубіжна література. – 2006. – № 33 (верес.). – С. 20-23.

Рожавський Л. По Олесиних місцях / Л. Рожавський // Вітчизна. – 1985. – № 10. – С. 199-204.

Рощин Н. Воспоминания о Бунине и Куприне / Н. Рощин // Вопросы литературы. – 1981. – № 6. – С. 158-187.

Рябунець В. У краю Олесі В. Рябунець // Червоний прапор. – 1990. – 7 вересня. – С. 3.

Сенчук О. А. А в Кузьмівці жив письменник / О. А. Сенчук // Провінційне ОГО. – 1999. – 1-7 квітня. – С. 10.

Татарин Н. М.  Велика таїна кохання / Н. М. Татарин // Зарубіжна літ. в школах України. – 2007. – № 8. – С.48-50.

Тубіна С.  Олесині чари / С. Тубіна // Вісті Рівненщини. – 2007. – 30 листоп. – С. 1, 12.

Шинкаренко Н. Д.  Україна в долі зарубіжних письменників / Н. Д. Шинкаренко // Зарубіжна літ. в школі. – 2006. – № 22. – С. 29-35.

 

Інтернет-ресурси 

Куприн Александр Иванович [Электронный ресурс] // Энциклопедия замечательных людей и идей : сайт. – Режим доступа : http://www.abc-people.com/data/kuprin/bio.htm. – Заглавие с экрана.

Куприн Александр Иванович [Электронный ресурс] // http://funeral-spb.ru : сайт. – Режим доступа : http://funeral-spb.ru/necropols/volkliterat/kuprin/. – Заглавие с экрана.

Куприн Александр Иванович (1870-1938) [Электронный ресурс] // allsoch.ru : сайт. – Режим доступа : http://www.allsoch.ru/sochineniya/10443. – Заглавие с экрана.

Куприн Александр Иванович Иванович [Электронный ресурс] // Википедия – свободная энциклопедия : сайт. – Режим доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki/Куприн,_Александр_Иванович. – Заглавие с экрана.

Дружников Ю. Куприн в дегте и патоке [Электронный ресурс] // Юрий Дружников : сайт. – Режим доступа : http://www.druzhnikov.com/text/rass/russmif/5.html. – Заглавие с экрана.

Александрова Т. Л. Александр Куприн [Электронный ресурс] // Образовательный портал «Слово» : сайт. – Режим доступа : http://www.portal-slovo.ru/philology/44524.php. – Заглавие с экрана.

Куприн Александр «Вот подожди, я приеду, я вам покажу рулетку...». Неизвестные письма Куприна, найденные в Румынии, публикуются через 53 года [Электронный ресурс] // liv.piramidin.com : сайт. – Режим доступа : http://liv.piramidin.com/belas/Kuprin/pisma.htm. – Заглавие с экрана.

Макарова Н. В. Мой Куприн [Электронный ресурс] // samlib.ru : сайт. – Режим доступа : http://samlib.ru/m/makarowa_n_w/kuprindoc.shtml. – Заглавие с экрана.

Филимонова Н. В. Проблемы и итоги изучения творчества А.И. Куприна [Электронный ресурс] // Фестиваль педагогических идей : сайт. – Режим доступа : http://festival.1september.ru/articles/561281/. – Заглавие с экрана.

Берков Павел. Александр Иванович Куприн. Критико-биографический очерк [Электронный ресурс] // Гатчина : сайт. – Режим доступа : http://gatchina3000.ru/literatura/kuprin_a_i/18_berkov_kuprin08.htm. – Заглавие с экрана.

Марк Качурин «Не судья, не прокурор, автор всегда с нами» [Электронный ресурс] // Журнал «Вестник» : сайт. – Режим доступа : http://www.vestnik.com/issues/2003/0319/win/kachurin.htm. – Заглавие с экрана.

Новое о наровчатском детстве А. И. Куприна [Электронный ресурс] // Пензенские хроники : сайт. – Режим доступа : http://penzahroniki.ru/index.php/publikatsii/112-rasskazova-l-v/1123-novoe-o-narovchatskom-detstve-a-i-kuprina. – Заглавие с экрана.

Творчество А. И. Куприна в аспекте Русского Зарубежья [Электронный ресурс] // Электронная библиотека диссертаций : сайт. – Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/tvorchestvo-i-kuprina-v-aspekte-russkogo-zarubezhya. – Заглавие с экрана.

«Ксения Куприна рассказывает» (дочь А. И. Куприна о своем отце) [Электронный ресурс] // Литературный музей : сайт. – Режим доступа : http://lit.museum-penza.ru/news/2015/07/23/14283137. – Заглавие с экрана.

Слободяник В. Україна у творчості Купріна [Електронний ресурс] / В. Слободяник // Персонал-плюс : сайт. – Режим доступу : http://www.personal-plus.net/479/9278.html. – Назва з екрана.

Коростелёва В. Богатырь русской литературы [Электронный ресурс] / В. Коростелёва // Хронос. Всемирная история в интернете : сайт. – Режим доступа : http://www.hrono.ru/proekty/rg/rgd082010_3.php. – Заглавие с экрана.

Александр Иванович Куприн [Электронный ресурс] // Хронос. Всемирная история в интернете : сайт. – Режим доступа : http://www.hrono.ru/biograf/bio_k/kuprin_ai02.php. – Заглавие с экрана.

Александр Иванович Куприн [Электронный ресурс] // Хронос. Всемирная история в интернете : сайт. – Режим доступа : http://www.hrono.ru/biograf/bio_k/kuprin_ai03.php. – Заглавие с экрана.

Венгеров С. Куприн Александр Иванович [Электронный ресурс] / С. Венгеров // Библиотека «Вехи» : сайт. – Режим доступа : http://vehi.net/brokgauz/all/057/57359.shtml. – Заглавие с экрана.

А.И. Куприн – переводчик [Электронный ресурс] // Новости «Века перевода» : сайт. – Режим доступа : http://www.vekperevoda.com/1855/kuprin.htm. – Заглавие с экрана.

Александр Куприн – жизнь и творчество (+ редкие фотографии писателя) [Электронный ресурс] // Электронная библиотека ЛИБ : сайт. – Режим доступа : http://lib.folkweb.net/textbooks/literaturestudy/1511-aleksandr-kuprin-zhizn-i-tvorchestvo.html. – Заглавие с экрана.

Александр Куприн: Я бродяга и страстно люблю жизнь [Электронный ресурс] // БЕЗФОРМАТА.RU : сайт. – Режим доступа : http://moskva.bezformata.ru/listnews/kuprin-ya-brodyaga-i-strastno-lyublyu/13609242/. – Заглавие с экрана.

Александр Куприн [Электронный ресурс] // Дмитрий Быков, писатель и журналист. Сообщество читателей, слушателей, зрителей ДБ : сайт. – Режим доступа : http://ru-bykov.livejournal.com/1606602.html. – Заглавие с экрана. 

 

 

Вічна ріка життя…
(Українське Полісся у творчості Олександра Купріна)

«Про природу, про ліс, про якусь хижу смолокурів Полісся Купрін розповідає так, що туга починає точити серце, туга від того, що ти зараз не там, не в цих місцях, туга від палкого бажання негайно побачити їх у всій незайманій суворості і красі»

К. Паустовський


Купрін і Полісся. Мало кому з письменників вдавалося так сильно, з такою любов’ю оспівати цей чарівний край. У літературознавчих працях про Купріна частину його творів навіть об’єднують спільною назвою – «поліський цикл». Це оповідання «Лісова глушина», «На глухарів», «Срібний вовк», повість «Олеся» – твори, надруковані в 1898-1901 рр., після повернення письменника з Полісся. У них відчувається його закоханість у цей край, захоплення неповторною поетичною природою і своєрідним побутом цих місць. Ледь помітні стежини в лісі, ніжний легіт у вітті, віковічні дерева, що з усіх боків обступають тебе, просіка, яка несподівано з’являється попереду, і дивне відчуття очікування дива, невтримне хвилювання від того, що «…за яких десять верстов від моєї хати… справжня жива поліська відьма!» (Рожавський Л. «По Олесиних місцях»).

Повістю «Олеся» (1898) і «поліськими» оповіданнями «У лісовій глухомані», «На глухарів» відкривається дуже характерна для Купріна тема «природної людини», сильних, самобутніх «дітей природи».

Відтворені в повісті «Олеся» реальні події з життя письменника відбувалися в колишньому селі Казимирка (нині – Кузьмівка) в Сарненському районі на Рівненщині.

Купрін оселився в диванній кімнаті будинку, який мав 12 покоїв. Письменник попросив, аби хтось допомагав йому в побуті, в контакті з місцевими жителями тощо. Так він подружився з Ярмолою Поліщуком (в повісті «Олеся» – Ярмола Попружук). Прізвища Поліщук і Попружук у цьому селі досить поширені, а нащадки великої родини Ярмоли живуть по всій Україні і за кордоном. Як відомо з повісті «Олеся», письменник дуже любив спілкуватися з Ярмолою, від нього багато довідався  про людей волинського Полісся і Казимирки. А якось він зайшов попити води до Ковалика на прізвисько Мануйло, в якого була донька Соломія. Ця красуня й стала прототипом Олесі.  

Письменник полюбляв гуляти з молоддю на берегах річки Зульня, яка протікає через село, був дуже допитливий, цікавився життям місцевого люду. З грудня 1897-го по червень 1898-го року О. Купрін насолоджувався перебуванням серед волинських поліщуків. Його вражала їхня безпосередність у сприйнятті світу, здатність до високих почуттів, жертовність і шляхетність. Як свідчать старожили, прототип Олесі – Соломія справді мала чаклунські здібності, ворожила на картах тощо.  Не дивно, що непосидючий Олександр Купрін познайомився з Мануйлихою та молодою красунею-чаклункою...

Минуло уже більше як століття, а Олеся продовжує жити не тільки на сторінках безсмертної повісті Олександра Купріна. Циганський театр «Ромен» ще у 1949 році інсценізував «Олесю». К. Лістов написав однойменну оперу, першу постановку якої здійснив Саратовський театр опери та балету в 1959 році.

Існує також дві кіноверсії цього твору. Першим його екранізував французький режисер Андре Мішель у 1955 році під назвою «Чаклунка». У головній ролі знялася знаменита актриса Марина Владі, росіянка за походженням, француженка за освітою, способом життя, мисленням, яка успадкувала не тільки слов’янський тип вроди, а й любов до слов’янської культури.

Цікаво, що у Франції творчість Купріна була визнана ще за часів проживання письменника у Парижі. У 20-х роках з’явилися блискучі переклади творів російського письменника, зроблені Анрі Манго, зокрема і повісті «Олеся».

Через 15 років (1970) в Україні, на кіностудії ім. О. Довженка з’явилася однойменна кінострічка режисера Бориса Івченка з Людмилою Чурсіною в головній ролі.

Місцевий письменник, родом зі Степаня, Микола Пінчук створив літературну драму за повістю Купріна «Олеся». Рівненський кіномитець Василь Рябунець у 1986 році зняв стрічку «Слідами легенди», а РТБ – програму про «Олесю» Купріна у циклі «Так було» (2011 р.). Рівненська «Просвіта» з ініціативи її керівника Михайла Борейка подарувала читачам український переклад повісті «Олеся» в прекрасному поліграфічному виконанні видавництва «Волинські обереги» (2005 р.). Кошти надало рівненське Російське товариство.

Видатний російський письменник Олександр Купрін проспівав гімн великому саможертовному коханню чаклунки з поліських лісів, прилучивши до вічності Українське Полісся.

 

Публікації рівненських авторів про повість «Олеся» Олександра Купріна

* * *

Олена Тихова



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4

Електронні каталоги

Електронні каталоги

3D-тур бібліотекою

Подорож бібліотекою

Рівненщина туристична

Рівненщина туристична

Освітній навігатор

Освітній навігатор

Аудіоподкасти

Аудіоподкасти

Віртуальні виставки

Віртуальні виставки

Видання бібліотеки

Видання бібліотеки

Електронна доставка документів

Електронна доставка документів

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Цифрові колекції

Цифрові колекції